Знати, щоб не повторити

2017-11-23

В історії українського народу є трагічні сторінки, що примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках; пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії 20 століття, присвячується година пам’яті, на яку ми зібралися.

Щороку в листопаді Україна б’є у дзвони. Він по замордованих голодом, по них, невинно убієнних. Щороку в листопаді Україна схиляє своє чоло, заквітчане синіми волошками золотим колоссям, у великій Скорботі.

На вшанування світлої пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 роках до бібліотеки завітали учні 9-А класу СШ№1, класний керівник Бортник Валентина Олександрівна.

Пам’ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав.Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини — 1 тисяча, щохвилини — 17.

Це безпрецедентний злочин у світовій історії. Бо штучний голод був спрямований не лише на фізичне знищення українців. Тодішній режим прагнув позбавити українську націю її волелюбного духу, зламати їй хребет. Поставити знесилених голодом, страхом та відчаєм українців на коліна. Стерти генетичну пам’ять народу. Викорінити навіть думки про свободу та власну державу. Мільйони загиблих. Десятки мільйонів не народжених. Понівечені людські долі. Виснажена душа українського народу. Не мислимий масштаб цієї трагедії. Їй ім’я Голодомор. Її суть – Геноцид.

Сьогодні, після довгих десятиліть мовчання прийшов час говорити. Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам’ять. Тому ми повинні говорити, знати, пам’ятати. Ми повинні донести до світу, що штучний Голодомор був нашим українським Голокостом.

Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути — ні матеріальних, ні тим більше людських.

Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, — і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу».Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам’ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

Учні на поминальній годині читали вірші, переглядали відео про Голомор. Нехай пам'ять про наших загиблих співвітчизників зміцнює нас, об'єднує у боротьбі за свою державу. Пам'ятаємо про це завжди - заради мертих і живих, і ненароджених...Скільки їх, маленьких дітей, забрала страшна голодна смерть! Як усі діти світу вони любили цукерки і солодощі...Саме ними та хлібом за християнським звичаєм поминають тих, чиї душі відійшли у небуття...В знак вшанування загиблих під час Голодомору усім присутнім було вручено пакетик з цукерками та булочками завідуючою відділу культури, молоді та спорту Кошель Галиною Миколаївною та спеціалістом відділу Ткачук Анною Олегівною.

Про ті чорні сторінки української історії маємо знати, пам'ятати і пам'ять ту передавати з покоління в покоління, аби подібне жахіття не повторилося у житті нашого народу. Щоб голод ніколи не збирав свій страшний врожай на багатій українській землі. Пам'ять - вона не замінна, як хліб на столі... Нехай у кожній сімї завжди буде хліб і до хліба, і ніколи не повторяться трагедії тих років.